Педагогічне спілкування
Під педагогічним спілкуванням ми розуміємо систему взаємодії педагога з вихованцями, яка спрямована на пізнання їх, надання виховних дій, організації педагогічних взаємовідношень, формування сприятливого для психічного розвитку дитини мікроклімату в групі дошкільного закладу.
Перша людська функція спілкування – це регуляція спільної діяльності. Участь у спільній діяльності вимагає від кожного із нас відповідних знань і діти отримують їх з перших місяців життя.
Друга функція спілкування – це початковий інструмент пізнання всього на світі. Дитина, отримуючи відомості про світ «опредмеченими», переходить до «опредмечення» самої себе, до виділення «Я» серед інших людей. Тобто, спілкування виконує ще одну функцію – усвідомлення свого «Я».
В усі часи задоволення людиною своїх потреб (фізіологічних, психологічних) відбувається з використанням спілкування. Привернути до себе увагу , виразити себе, переконати оточуючих – все це завдання спілкування. Тому, випливає ще одна з функцій спілкування – самовизначення особистості в її думках та вчинках.:
Як ми же вважати - здатність до спілкування вроджена чи набута? Природа передбачила високий рівень комунікативної готовності для людських істот. Л.С. Виготський звернув увагу на те, що дитина відривається від смоктання груді на звук материнського голосу. У період 2-х місяців вона здатна відрізнити «добру» міміку і інтонацію від «злої».
Тому здатність до спілкування у людини вроджена. Але вона повинна бути розвинена певним вихованням. Для того, щоб педагогічне спілкування вихователя з дітьми було оптимальним, щоб воно здатне було психологічно розвинути дошкільника, необхідно знати, чого чекають від спілкування з дорослими діти, що саме є визначальним для встановлення з ними сприятливих взаємовідношень. Експериментальні дослідження показали, що на протязі перших 7-ми років життя послідовно виникають і змінюють одна одну декілька форм спілкування дітей і дорослих. На першому етапі виникає безпосередньо-емоційне спілкування з близькими дорослими. В основі його лежить потреба дитини в увазі та доброзичливому відношенні до себе. Ця форма спілкування відіграє важливе значення в психічному розвитку дитини. Основними засобами спілкування являються мімічні рухи. Наступна – ситуативно-ділова форма спілкування дітей з дорослими (6 місяців – 2 роки). Головною особливістю цього виду спілкування слід вважати практичну взаємодію дитини і дорослого. У цей період дуже важлива позитивна оцінка, так як вона впливає на засвоєння дій з предметами.
З віком дитини виникає ще одна форма спілкування – пізнавальна (3-5 років).
Прикладом появи даної форми спілкування може бути виникнення у дитини запитань про предмети, їх різноманітних взаємозв’язках. Важливим засобом спілкування тут є мова. Головним мотивом цього типу спілкування є потяг до спілкування з дорослими заради отримання нової інформації.
Особистісна форма спілкування (6-7 років) характерна для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Це спілкування пізнання соціального, а не предметного світу, світу людей, не речей. Цей вид спілкування існує самостійно і представляє собою комунікативну діяльність. Ведучим мотивом є особистісні мотиви.
Які ж умови необхідні для оптимального педагогічного спілкування?
Їх можна виділити наступним списком:
– інтерес до людини (підвищена увага, спостережливість, пам’ять про іншу людину);
– вміння слухати інших;
– звернення до людини (ім’я людини – один із важливих для неї звуків на будь-якій мові);
– доброзичливе відношення до людей (у сфері спілкування спрацьовує закон взаємного відгуку);
– посміхатися;
– задоволення потреби людини в спілкуванні (бесіда з людиною про те, що вона цінує найбільше).
Організація діяльності з діалогічного спілкування дошкільників
Поради вихователю щодо оптимізації спілкування з дітьми
1) Будь-яке заняття з дітьми – це передача знань, формування умінь та навичок. Щоб заняття викликало інтерес дитини, бажання займатися, необхідно підбирати різноманітні форми його проведення. Якщо ви щодня спілкуєтесь з дітьми одним і тим же способом, це не цікаво дітям.
2) В спілкуванні з дітьми, на заняттях не рідко виникають ситуації які змушують вихователя, “вийти із себе”. Вихователь не стримується, він стомлюється від непослухів, зривається на крики та погрози. Необхідно пам’ятати “Крик – це вірна прикмета відсутності культури людських відношень”(В.О.Сухомлинський)
3) Велике значення в спілкуванні з дітьми має настрій. Вихователь повинна слідкувати за своїм настроєм. Тут необхідно володіти майстерністю перевтілення, бути актором. Цей момент дуже важливий, так як поганий настрій передається дітям, впливає на їх сприйняття, готовність розуміти. Діти завжди тягнуться до людей, які мають веселий настрій, дітей сковує почуття суму, незадоволеності дорослих.
4) Необхідно ставитись до всіх однаково і до кожного по-різному. Щоб кожна дитина розуміла, що її люблять, і люблять по-особливому.
5) Працюючи з дитячим колективом, вихователь повинен знати індивідуальні особливості дітей. Бережне відношення до особистості дитини – це признання її несхожості, особливостей прояву характеру, вчинків.
6) Важливою умовою оптимізації спілкування з дитиною є уважність, проникливість та непоспіх. Дитина хоче нам щось сказати, а ми, дорослі, не вислуховуючи кидаємо необережні “Потім, зараз не до цього”. Забуваючи, що у кожної дитини виникає ситуація, коли їй виключно важливо з кимось поговорити, поділитися своїми спостереженнями, думкою, відкриттям. Для цього існують умови, що дають змогу говорити правильно:
• говори так, щоб тебе почули;
• слухай так, щоб зрозуміти про що йдеться;
• створюй умови для того, щоб ситуація навколо процесу спілкування сприяла комунікації.
Вихователю необхідно пам`ятати, щоб спілкування дітей було природним, важливо, щоб вони говорили та діяли під впливом щирих почуттів, по особистому позиву.
Особливості спілкування вихователя з батьками вихованців
Сучасна сім`я потребує сьогодні різноманітних знань як в області психології так і в області педагогіки. Вирішення сімейних проблем вимагає від батьків відповідної компетентності, вольових зусиль, а безперервна освіта стає потребою. У міру своєї зайнятості більшість батьків мало часу приділяють своїм дітям. Необхідність заробити грошей, перенавантаження на роботі, зменшення вільного часу призводить до погіршення їх фізичного та психічного стану, підвищеної подразливості та стомленості. Свої емоції батьки передають дитині, ставлять її в повну залежність від свого настрою, що негативно відображається на її психологічному стані.
Діяльність педагогічного колективу дошкільної установи не може залишатися осторонь тих ситуацій, що виникають у соціумі. Особлива роль у цьому належить педагогу, вплив якого на дитину іноді значно вагоміший, ніж вплив батьків.
Спілкування – найпростіший спосіб налагодити відношення між людьми. У закладі дошкільної освіти спілкування персоналу та сім`ї здійснюється з приводу виховання та розвитку дітей. Зв`язок спілкування з діяльністю є принциповим та лежить в основі психолого-педагогічних зустрічей педагогів з батьками вихованців дитячого садка.
Що ж допомагає батькам стати активними учасниками освітньо – виховного процесу в умовах дошкільного закладу?
По-перше: це – інтерес. Спираючись на емоцію інтересу батьків, вихователь формує додаткову мотивацію відвідування закладу. Тому в такі зустрічі слід обов`язково включати показові виступи дітей, фрагменти занять, під час яких вихователі доносять до батьків необхідну інформацію. Варто пропонувати вправи, завдання та ігри для дому, запрошувати батьків на консультації, стимулювати бажання, звертатися за порадами, ділитися власним досвідом. Вплив як психологічна категорія, здійснюється за допомогою спілкування, його комунікативною та інтерактивною стороною. Такі своєрідні батьківські «вчення» однаково корисні всім учасникам освітньо-виховного процесу.
По – друге: розуміння того, що роль накопиченого багажу знань дитини в перші роки життя значно вагоміша, ніж можна собі уявити. Якщо батьки це зрозуміють, то уважніше будуть ставитися до зв`язку між тим, що роблять для дитини вони самі та педагоги. Недарма більшість батьків, звертаються саме до педагога за об`єктивною інформацією про особливості розвитку їх дитини. А батьки бувають різні: ввічливі, культурні, а іноді й з агресивною поведінкою в розмові. Останні, як правило, відстоюють лише свої особисті погляди та ідеї, нехтуючи правами й інтересами співрозмовника. Агресивне спілкування є передумовою для виникнення конфлікту. Конфлікт розгортається поетапно, з наростанням. Якщо не перетворити конфлікт на конструктивну бесіду, не спробувати знайти спільну мову, кожна нова фраза збільшуватиме напруження. Слід пам`ятати це, щоб справитися з агресією, потрібно бути уважним як до емоцій батьків – співрозмовників, так і до власних. Для цього треба знати правила взаємодії з агресивно налаштованим співрозмовником. Ось деякі з них:
якщо першу фразу сказано підвищеним голосом, то запропонуйте сформулювати конкретну причину, яка турбує співрозмовника, допоможіть йому підібрати слова;
якщо співрозмовник говорить тихо, невиразно, то ймовірно, він не остаточно визначився зі своєю позицією і не може дібрати аргументи, ставте уточнювальні запитання максимально доброзичливим тоном;
якщо співрозмовник перебиває, не дослуховує ваші відповіді – попросіть ще раз сформулювати претензію, перекажіть сказане ним і поцікавтеся, чи правильно ви його зрозуміли;
якщо ви відчуваєте, що ваше роздратування посилюється, то зробіть глибокий вдих і видих, розслабте м`язи, відчуйте стійкість і рівновагу.
Рекомендації вихователям: «Як організувати бесіду з батьками»
Відповідальність за успіх чи невдачу зустрічі лягає на вихователя.
Організовувати зустріч слід так, щоб у ній не було перерви.
Взаєморозуміння налагодиться швидше, якщо вихователь не буде сидіти за столом, бо сидячи за столом він ставить себе в позицію начальника, а не партнера.
Важливе спокійне дружнє вступне слово вихователя.
Слід надати можливість батькам висловитися, уважно їх вислухати.
Необхідно з’ясувати, що батьки думають з приводу своєї дитини, як вони її сприймають. Вихователь не зможе зрозуміти поведінку дитини перш ніж зрозуміє відношення до неї батьків.
Якщо батьки пропонують свій план дій, слід його прийняти та зробити все можливе для його реалізації. Це краще, ніж нав’язувати батькам думку вихователя.
Не варто сперечатися з батьками. Суперечка може викликати образу та відчуження.
Нехай будь-яке рішення стане результатом взаємних роздумів та зі сторони батьків буде поштовхом до дії.
Намагайтеся відчути «хвилюючі струнки» батьків та не торкайтеся їх.
Сприймайте все що говорять батьки, не виражаючи при цьому невдоволення.
